Я була найстаршою сестрою у багатодітній родині. Всіх годувала, лікувала, водила в садок і до школи. Батьки мене не питали, хочу я цього чи ні — треба і все.
Друзів у мене практично не було, адже часу на зустрічі з ними не залишалося. Однолітки сміялися з мене, казали, що я тільки попи дитячі витирати вмію. Мені було так прикро, я часто через це плакала. Батько бачив це і я отримувала ременем. Він казав, що дурниці з моєї голови вибиває.
Не було в мене дитинства. Коли я закінчила 9 клас, я пішла навчатись у місцеве училище. Вибір зробили за мене батьки, вирішили, що мені треба вчитися на кухаря, щоб потім уся сім’я сита була.
Через три роки я влаштувалась у кафе. Батько змушував мене брати звідти їжу, а я відмовлялася.Мати звинувачувала мене в егоїзмі, говорила, що через мене всі залишилися голодними. Першу зарплату вони також у мене відібрали. Коли я отримала другу — втекла з дому і сіла в перший поїзд. Мені було неважливо куди їхати. Я розуміла, що якщо я залишусь, то зіпсую своє життя.
Так, було складно, але бути рабинею своїх батьків – важче. Я вирішила йти до своєї мети, чого це мені не коштувало. Я мила підлогу, підмітала, працювала посудомийкою, а лише тоді мене допустили до кухні.
Я заощаджувала навіть тоді, коли зарплата моя збільшилась у кілька разів. Я складала всі гроші у скарбничку. Я мріяла про свою квартиру, де була б єдиною господине.. Я жила весь цей час із старенькою бабусею. Вона брала з мене символічну плату, а я їй допомагала по дому. Бабуся заміняла мені рідних. Зустрічала мене завжди з роботи з трав’яним чаєм та домашніми пирогами. Я була найщасливішою на світі в ті хвилини.
Незабаром я познайомилася з моїм майбутнім чоловіком. Ми весілля не святкували — просто розписалися. Тоді я переїхала до його батьків. За кілька місяців народила доньку, а потім і сина.
Мені почали снитися батьки. Я поговорила з чоловіком, і ми вирішили навідатися до них. Я купила повні сумки гостинців і налаштувалась на сприятливу поїздку. Коли вони побачили мене, почали обзивати мене і кидатися з кулаками. Брати спилися, сестра теж похилою пішла.
Мама з татом навіть не звернули увагу, що я не одна приїхала. Вони не глянули на онуків — зачинили двері перед носом. Може, ви скажете, що я дріб’язкова, але я розвернулася і поїхала. Гостинці забрала із собою. Навіть на похорон не приїду.
